Мартирологія Українських Церков Т. 1

ним програмом, і в першу свою п’ятирічку взялась до ліквідації УАПЦ, як наймолодшої, значить найменш тривкої, та ще й такої, що дуже захоплює селянство. Комуна в останні часи «повер- нулась лицем до села», опановує українське селянство, усу- спільнює українську землю і селянські коні, і воли й ко- рови, і самих селян під своєю диктатурою. Заводить рад- госпи й колгоспи без попів і без церков, хоче все селянство обернути в безвірницьку спролетарізовану масу. Самих по- пів повним унеможливленням для них та їхніх родин життя в радянській державі цілими гуртами жене до зречення сану, цілком унеможливила заснування релігійних шкіл, видання часописів, книг релігійного змісту, і взагалі цілком нищить і релігійний і національний дух українського на- роду, робить духовну руїну, і коли робить, то і зробить. Наша рідна земля, наш рідний нарід споконвіку мають таку тяжку долю, що їх в певні терміни заливає всяка повінь. Колись, кажуть, наша Україна вся була залита морем, скована льодом, завмерла. Але зійшло море, роз- тав лід і вона, як квітка, розквіла і прийняла на своє лоно наш рідний нарід. Та й його скільки раз заливала ворожа 156 повінь. Мабуть ще за часів переселення народів в 4-5 віках народня повінь дуже заливала наших прабатьків на їхній землі. Потім уже в історичні часи наш нарід до краю заливала повінь половецька, татарська і руїна кримських ханів. Та вся ця руїна прийшла і відійшла, а народ наш живе і потужніє. Навалилась на наш народ не лише фі- зична, а й духовна повінь — польсько-московська, обер- тала в руїну не лише землю, а й віру, й саму душу нашого народу. Але й вона як прийшла, так і зійшла, а народ наш живе й відроджується... На Бога надія, що й жахлива ко- муністична повінь, що зараз своїми хвилями намагається з головою залити наш народ, змести зі світу і його віру, і Церкву, і все що для нього найдорожче, всю його людську природу, його волю, націю, теж зникне, як прийшла, а народ і від неї врятується і житиме. Але свята Українська Автокефальна Православна Цер- ква — вона як і Христос, Голова її, воскреснувши з мерт- вих, вже більше не вмирає, смерть над нею вже влади не має. Тим часом життя йде й невпинно висуває свої вимоги... І як ліквідація УАПЦ нагадує обставини смерти Христової перед його воскресінням... Уже помер Христос, вже Його поховано, привалено гріб каменем, а між тим вороги Його неспокійні, вони прийшли до Пілата й кажуть: «Цей об- манщик казав: на третій день воскресну». Так звели забез- печити гріб вартою, щоб ученики не вкрали його і не казали, що він воскрес з мертвих... Хіба не те ж саме трапилось і з українською Церквою? І от не пройшло і року після скликання «надзвичайного собору» як ДПУ скликає вже другий надзвичайний Собор, щоб поставити варту коло її гробу. Чому це? Запевне, це таємниця самого ДПУ. Ми можемо робити лише догадки. З першим надзвичайним Собором уже надто перемудрило. Воно не лише зліквідувало УАПЦ, а й усю його органі- зацію: ВПЦР, п