Мартирологія Українських Церков Т. 1

овітові й районові Ради, зліквідувало слу- жіння митрополита й єпископів. Але все ж після всіх лікві- дацій залишилось українських парафій щось коло 300. І в якому стані вони залишились? Вони оказались вільними від усякого контролю, крім звичайної в кожній радянській спілці агентури ДПУ, вільними від усякого церковного начальства. Я навіть вітав такий стан українських парафій, в такому стані вони могли найкраще підготуватись до утворення в слушний час нового уже справді церковного, всенародньо-соборноправного керівництва. Але ДПУ швид- 157 ко спохватилось. Справді, в той час, як більшовицька вла- да всі свої інституції проймає самою суворою централіза- цією, вводить «єдиноначаліє» в усіх своїх фабриках, кол- госпах, радгоспах та всіх інших закладах, найбільше боїть- ся всякої «груповости», українські парафії опинились в ста- ні анархічному, стали окремими незалежними гуртками людности та ще в справі найбільш підозрілій для більшо- виків — в справі релігійній. І от в грудні 1930 р. ДПУ скликає другий надзвичайний Собор і на ньому виправляє свою помилку, відновлює всю церковну організацію з по- рушенням запевне всенародньої та й іншої соборноправ- ности, ставить варту коло гробу УАПЦ, щоб мати в своїх руках певні органи і певних відповідальних осіб за мертвий спокій української Церкви. Але ДПУ... мало на думці, здається, викопати ще один гріб і в ньому поховати ще одного небезпечного для себе покійника. Річ у тім, що предковічним осередком і церков- ного й національного життя українського народу є місто Київ, до нього завжди звертались думки, серця і мрії укра- їнського народу з усіх країв світу; Київ серце українського народу. От чому митрополити Київські, хоч вони від «та- тарів» мусіли «тікати» до Москви і більше двохсот років жили в Москві, але все ж звались «Київськими і всієї Русі». Коли Московська митрополія відділилась від Києва, Київ- ські митрополити більш двохсот років жили у Вільні, але звалися все ж «Київськими і всієї Русі». Осередком церков- ного життя України при всіх пригодах незмінно залишався Київ... Отже Київ, як предковічний церковний осередок українського народу кладеться в могилу, а замість нього висувається новий осередок — Харків, столиця більшовиць- кої української інтернаціональної держави... Так ДПУ «пустило в расход» зразу двох покійників і поставило надійну варту коло їх могил. Але певне ж воно, що ці небіжчики вже не встануть? Ми віримо, віримо, що вони все ж воскреснуть і ніяка варта їх не встереже. 14/23. X. року Божого 1930. Дев’яті роковини моєї хіротонії. [Митр. В. Липківський) Передрук з машинопису кн.: Митр. В. Липківський «Історія Україн- ської Православної Церкви», розділ VII. — Копія машинопису з допис- кою «сп. Мстислав Скрипник, 1942». — Архів УАПЦ у США, Бавнд Брук, Н. Дж. 158 [ 28 ] ПРОЄКТ РЕЗОЛЮЦІЙ НАДЗВИЧАЙНОГО ЦЕРКОВНОГО СОБОРУ (СІЧЕНЬ 1930) ПРО ЛІКВІДАЦІЮ УАПЦ, АВТОРСТВА ДПУ ДПУ, на вимогу якого відбувся ліквідаційний Собор