Мартирологія Українських Церков Т. 1

. В такому стані цілком послідовно дійшли до того, що автокефалія стала символом національно-політичної пет- люрівської самостійности, українізація використовувалась як засіб до розпалювання національної ворожнечі, а со- борноправність обернулась в демагогічний засіб політич- ного впливу до здійснення зазначеної мети. Тому то Надзвичайний Собор УАПЦ з глибоким жалем і з усією щирістю констатує, що V Розділ канонів УАПЦ значною кількістю керівників Церкви систематично пору- шувався. Це стверджується цілим рядом фактів з історії минулого УАПЦ, а саме: перевірка персонального складу священнодіячів УАПЦ в своїх рядах виявила значну кіль- кість людей, що раніше брали активну участь у військових петлюрівських загонах, були старшинами, отаманами, або просто скомпромітовані в минулому. Всі вони шукали в Церкві одного — використати Церкву в контрреволюцій- них, а дехто і в своїх особистих нецерковних цілях. Низка випадків притягнення діячів УАПЦ до відповідальности 160 державним урядом за контрреволюційні вчинки також пе- реконують в цьому Надзвичайний Собор. До такого ви- сновку приводить ще й те, що серед членів нашої Церкви були й є люди нерелігійні, антирадянські, наміри яких не викликають ніякого сумніву. І всі такі люди в більшості були церковним активом, тому і керуючі органи Церкви: ВПЦР, ОЦР, РЦР, ПЦР, — як про це свідчить вереснева нарада 1926 р., — стали виразниками націоналістично- політичних антирадянських настроїв і нецерковних дій. Собор з жалем констатує, що митрополит В. Липків- ський, єпископи: О. Ярещенко, С. Орлик, Ю. Жевченко, М. Пивоварів, К. Кротевич, всеукраїнський благовісник В. Че- хівський і інші стояли на шляху націоналістично-політич- них контрреволюційних, антирадянських дій через Церкву. Не можна замовчувати про те, що громадянство рес- публіки в зв’язку з викриттям органами влади контррево- люційної організації «СВУ», яка використовувала в своїх політичних цілях УАПЦ, вважає нашу Церкву за контр- революційну організацію. Отже, зважаючи на все, Надзвичайний Собор визнає, що УАПЦ з причин вищенаведених була контрреволюцій- ною, національно-політичною організацією, складовою частиною «Спілки Визволення України». Тому Надзвичай- ний Собор категорично засуджує всіх тих, хто спричинився до перетворення Церкви на контрреволюційну, антирадян- ську організацію, визнає дальше існування УАПЦ недо- цільним і вважає її ліквідованою. Цим самим Собор при- пиняє діяльність керуючих органів: ВПЦР, ОЦР, РЦР. Єпископи УАПЦ припиняють своє духовне керівництво округовими Церквами й залишаються парафіяльними свя- щеннодіячами наряду з священиками, що діють в заре- єстрованих парафіях, які залишаються необ’єднаними в будь-яку церковну організацію. «Вісник», ч. 2, Мюнхен, 1960, січень. 161 [29] ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЛІКВІДАЦІЮ УАПЦ В РАДЯНСЬКІЙ ПРЕСІ Протоієрей Митрофан Явдась у своєму коментарі на появу першої частини IV тому « Нарису історії Української Право- славної Цер