Мартирологія Українських Церков Т. 1

відувати керуючі органи УАПЦ. То значить, були зліквідовані: ВПЦРада, Окр. Ц. Ради й духовне керівництво Церквою митрополита та єпископів. Остались жити неорганізовані поміж собою парафії без керівництва та діяти їхні пара- фіяльні ради. Митрополит та єпископи зостались священ- нодіяти й працювати в межах своїх катедральних парафій. Отже, не розпорядженням комуністичного уряду, як то було повідомлено в Екклезія, а сама Церква зліквідувала свою нецерковну організацію. Про ухвалу Надзвичайного Собору була надіслана до всіх парафій інформація, під- писана Найпочеснішим Миколою та Президією ВПЦРади. 5. VIII. 1931 р. [Митр. Іван Павловський] Опубл. у кн.: 1. Власовський «Нарис історії Української Православної Церкви», том IV, частина І. — Н.Й.-Б.Б., УАПЦ у США, 1961, стор. 321-322. 164 РОЗДІЛ III ІДЕОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТА УСТРІЙ УАПЦ ІДЕОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТА УСТРІЙ УАПЦ Основною метою українського національно-церковного руху, який зродився в полум’ї революції 1917 року, було унезалежнення Української Православної Церкви від російської Церкви після більш як двохсотлітньої неволі. Боротьба за незалежність три- вала безрезультатно понад чотири роки, зустрічаючи рішучий спротив з боку російських єпископів на Україні, Всеросійського Синоду, а пізніше Московського патріярхату. В цій боротьбі остаточно скристалізувалась ідея автокефалії Української Православної Церкви — рівної серед рівних у великій родині автокефальних Православних Церков. Перший Всеукраїн- ський Церковний Собор, що відбувся в Києві 14-30 жовтня 1921 року, підтвердив автокефалію УАПЦ, проголошену ВПЦРадою 5 травня того ж року і вписав її до канонів УАПЦ, як одну з головних засад: «Українська Православна Церква... є автоке- фальна, ніякому духовному урядові інших Православних Церков не підлегла і сама порядкує своїм церковним життям за провід- ництвом Святого Духа» (II, 12). Відмова російського єпископату на Україні висвятити для У АП Церкви перших єпископів, щоб цим дати початок її ієрархії, спричинилась до того, що ВПЦСобор відкрився без єпископів. Чи був це, отже, правний канонічний Собор? Собор дав на це позитивну відповідь, висловивши глибоке переконання, що він репрезентує всю православну українську людність і зібрався в ім’я Христове та з непохитною вірою в присутність на ньому Христа і Святого Духа: «... визнаємо себе канонічним місцевим Собором Української Православної Церкви, а тому і найвищим її органом, через який лунає голос української Церкви благо- даттю Святого Духа» (І, 2/ 3). Проблему власного єпископату розв’язано соборною висвятою перших двох єпископів — митрополита Василя Липківського і архиєпископа Нестора Шараївського, — ідучи за прецедентами Церкви апостольських часів і давньої Олександрійської Церкви, з глибокою вірою в те, що «Всеукраїнський Церковний Собор має повне канонічне й догматичне право (з огляду на безвихідне становище, викликане відмовою російського єпископату на Укра- їні піти за волею Ц